А сотню вже зустріли небеса

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду — сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній сивий-сивий…

І рани їхні вже їм не болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла… (Людмила Максимлюк)

 

День Героїв… День скорботи і жалю… День пам’яті… Історичний урок. Нажаль, на превеликий жаль – сумний урок… І незавершений… Чому незавершений? Бо і досі на сході України триває війна, неоголошена, гібридна, незрозуміла. Гинуть люди, в душі неспокій, але віра в зміни на краще теж жива. Віра у мир, який неодмінно настане.

Який сьогодні сонячний день! Яка блакить розлилася небом! І хоча ще за календарем зима, але все навкруги нагадує весну, коли хочеться жити з подвоєною силою, хочеться мріяти, планувати, а головне – вірити, що мрії здійсняться. Мабуть і ті хлопці, біля пам’ятного знаку яким схилили голови в скорботі керівники Щастинського району та Новоайдарської селищної громади, також мріяли про щось своє, потаємне, але мрії увірвалися, бо увірвалося життя. Увірвалося у бою за рідну землю, за Батьківщину. Почесна смерть… І полетіли душі, наче янголи, до неба, у вічність. І це для них сьогодні квіти.

Ми вічно будемо пам’ятати і тих, хто загинув обороняючи Новоайдарщину, і лицарів Небесної Сотні, що загинули буремного 2014 року на Майдані, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Вічна пам’ять і слава Героям! Вони не вмирають, а навічно залишаються нашою славою та небесними захисниками України! Сьогодні ми не повинні зрадити тих, хто зробив мужній крок до самопожертви та безсмертя! Ми відповідальні перед ними, перед собою та перед нашими дітьми за долю і майбутнє нашої країни! Слава Україні!